Так, чинне законодавство дозволяє роботодавцю використовувати працю іноземного громадянина без отримання дозволу на працевлаштування у випадку, якщо такий іноземний громадянин постійно проживає на території України, тобто отримав посвідку на постійне проживання в Україні, або можливість працевлаштування такого іноземного громадянина прямо передбачена чинними міжнародними договорами України.
У всіх інших випадках для працевлаштування іноземного громадянина українському роботодавцю необхідний дозвіл на працевлаштування.
Іноземний громадянин, який має чинний дозвіл на працевлаштування, та за необхідності спеціальну трудову візу типу ІМ-1 (її можна отримати за наявності дозволу на працевлаштування), має право прибувши на Україну отримати посвідку на тимчасове проживання на території України на весь строк дії дозволу на працевлаштування. Вказана посвідка дає можливість постійно перебувати на території України протягом всього строку її дії на законних підставах. Таким чином, отримання дозволу на працевлаштування та посвідки на тимчасове проживання дає можливість іноземному громадянину перебувати на території України, не обмежуючись строками короткотермінового перебування (90 днів зі 180 з дати першого в'їзду) та вільно в'їжджати та виїжджати з України протягом строку дії посвідки на тимчасове проживання.
Строк дії дозволу на працевлаштування не може перевищувати одного року, однак у разі спливу вказаного строку та відсутності порушень як зі сторони роботодавця, так і зі сторони працівника – іноземного громадянина, строк дії дозволу на працевлаштування може бути у встановленому порядку подовжений на строк не більше одного року.
Відповідно до чинного законодавства України дозвіл на працевлаштування фактично отримується роботодавцем, а не іноземним громадянином. Роботодавець, який має намір працевлаштовувати іноземних громадян, повинен бути зареєстрований у центрі зайнятості як платник обов'язкових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та не мати заборгованості перед цим фондом.
Працевлаштування іноземного громадянина вимагає від роботодавця офіційно виплачувати вказаному іноземному громадянину заробітну плату у розмірі не нижчому, ніж середня заробітні плата українського працівника відповідної професії.
Законодавство не визначає можливості отримання дозволу на працевлаштування для однієї особи на більше ніж одну посаду у одного і того ж роботодавця, а також не передбачає можливості отримання щодо однієї і тієї ж особи двох дозволів на працевлаштування у більше ніж одного роботодавця.
Повторне отримання дозволу на працевлаштування або продовження строку дії чинного дозволу на працевлаштування може бути істотно ускладнене, якщо роботодавець допускав порушення порядку працевлаштування іноземних громадян в минулому (не виплачував відповідний розмір заробітної плати, не повідомив відповідний центр зайнятості про те, що іноземний громадянин, який отримав дозвіл на працевлаштування, не приступив до роботи без поважних причин, тощо).
Щодо того, хто може бути українським роботодавцем для іноземного громадянина, в залежності від організаційно-правової форми (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, приватне підприємства, інша юридична особа, фізична особа-підприємець) законодавчих обмежень прямо не встановлено. Однак, певні прогалини в правовому регулюванні дають підстави центрам зайнятості відмовляти в отриманні дозволу на працевлаштування роботодавцям – фізичним особам – підприємцям.
Для отримання дозволу на працевлаштування роботодавцю іноземного громадянина необхідно надати до комісії, створеної при відповідному центрі зайнятості, наступні документи:
1. Заяву;
2. Дві кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;
3. Обґрунтування доцільності використання праці іноземця і можливості створення для нього відповідних умов для перебування і роботи;
4. Документ, оформлений в установленому порядку, який посвідчує право особи представляти інтереси роботодавця у центрі зайнятості;
5. Довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем податків та зборів (обов'язкових платежів);
6. Довідку центру зайнятості про відсутність у роботодавця заборгованості перед Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
7. Квитанція про внесення плати за розгляд заяви;
8. Копію проекту трудового договору (контракту), засвідчену роботодавцем;
9. Довідку, скріплену печаткою та завірена підписом роботодавця (у разі наявності на підприємстві режимно-секретного органу – також підписану його керівником), про те, що робоче місце або посада, на яких використовуватиметься праця іноземця, не пов'язані з належністю до громадянства України і не потребують надання доступу до державної таємниці;
10. Довідку органу міграційної служби про відсутність судимості у іноземця, який на момент оформлення дозволу перебуває на території України;
11. Довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець, який на момент оформлення дозволу перебуває за межами України, не відбуває покарання за скоєння злочину та не перебуває під слідством;
12. Копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію роботодавця, засвідчені в установленому порядку;
13. Копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця;
14. Копії сторінок паспортного документа іноземця, що містять основні ідентифікаційні дані.
Строк видачі дозволу на працевлаштування не повинен перевищувати 30 днів. На практиці для київського регіону цей строк є дещо меншим, оскільки засідання комісії центру зайнятості щодо надання дозволів на працевлаштування проводяться один раз на два тижні.
Розмір офіційного платежу на користь держави за видачу дозволу на працевлаштування становить чотири мінімальних заробітних плати. Враховуючи періодичні зміни законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, розмір плати за видачу дозволу на працевлаштування також зазнає відповідних змін. Станом на квітень 2010 року розмір платежу за видачу дозволу на працевлаштування становив 3 536,00 грн. (три тисячі п'ятсот тридцять шість грн. 00 коп.).